Для самого влиятельного дистрибьютора Украины Богдана Батруха весь отечественный кинопрокат виден «как на ладони». Чтобы взглянуть на сегодняшнее состояние этого рынка «настолько близко» и узнать, какие изменения его ожидают уже в ближайшем будущем, портал oKino.ua встретился с владельцем компании B&H.

Досье: Богдан Батрух
Год рождения — 1957. В 1979 — 1984 годах обучался в Варшавской Театральной академии имени Александра Зелверовича по специальности «драматург-сценарист-театральный критик». Сегодня является владельцем крупнейшей кино дистрибьюторской компании Украины B&H Film Distribution, которая включает в себя также сеть кинотеатров «Кинопалац» и студию дубляжа LeDoyen Studio.

B&H является официальным дистрибьютором фильмов компаний United International Pictures, Paramount, Dream Works и Walt Dіsney.

- Расшифровка видео интервью

Доброго дня. Богдан Батрух: Вітаю.

Як змінився кінобізнес в Україні в останні роки? Що для Вас є останні роки?

Припустимо, з 2005 року — останні 5–6 років. Ринок побільшився від $20 до 100 млн (буде того року). Так що за останні 5 років він побільшився майже в 5 разів.

А в плані кінотеатрів: скільки сьогодні є в Україні та скільки має бути в залежності від кількості населення в нашій країні?Кінотеатри — це пов’язано із середньою платнею в Україні. Як платня в Україні буде збільшуватись, то і кількість кінотеатрів буде зростати. На тому етапі, на якому заробітки є в Україні, ринок більш-менш насичений. Очевидно, як платня буде йти вгору, в людей буде більше грошей на «ентертейнмент», на розваги, то і кількість кінотеатрів буде рости. Вона повинна рости. На цю хвилину є приблизно 260 кінотеатрів із 380 залами, а їх повинно бути не менше 1200 при нормальних заробітках — $ 3000–4000 на місяць.

Левова частка кіноринку України зосереджена в столиці, в Києві. Власне, скільки складає частка Києва?Очевидно, як у всіх країнах, які розвиваються, найбільше ресурсів зосереджено в Києві, як і молоді, що має багато вільних ресурсів. Київ може мати 45–50% загального ринку України в залежності від фільму.

Наближається кінець року, і вже можна робити деякі висновки. Як Ви гадаєте, скільки складе обсяг кіноринку за цей рік?Буде доходити до $100 млн, до 800 млн грн. Це непоганий показник навіть в порівнянні з іншими країнами, бо, наприклад, в Росії чи Польщі в цьому році ринок не розвивається — ми більше на рівні минулого року. В Україні глядачів побільшало насьогодні, на кінець вересня, приблизно на 12%, а загальні обороти по грошам виросли десь на 24%.

Як з часом змінюються смаки українського глядача? Яким жанрам фільмів надається більше уваги?Локомотивом українського жанру довгий час були романтичні комедії. Пізніше підключились такі фільми, як «family oriented» (родинні). Це мультфільми, котрі захоплюють не тільки дітей, як «Disney», але, скажімо, як «DreamWork», котрі працюють на всіх прошарках — там є велика частина комедійного елементу. Ті фільми підтягуються міцно в прокаті. У нас вийшов «Real steel» («Реальна сталь»). Це повинен бути чоловічий фільм, молодіжно-хлопчачий фільм. Він пройшов дуже добре. Це показує, що «teenage audience» молодих хлопців між 15 та 30 років також починають ходити в кіно.

Як за останні роки змінюється культура кінотеатрів? В нас вона лишається достатньо низькою. Більшість людей бажає скачати фільм з інтернету, а не піти в кінотеатр.Проблема не тільки в Україні — проблема у цілому світі. Це проблема колосальних перемін, бо кіно є і залишиться, а, скажімо, такі частини бізнесу, як «home video», котрі займалися продажем DVD-дисків, — це індустрія, котра вже завмирає. Через те, що вона завмирає, вона переноситься щоразу більше до інтернету та телебачення «Video оn Demand». Це пов’язано із перерозподілом ринку. Нові форми подачі відео через інтернет ще не 100% себе зорганізували. Це буде рік-два, будуть доступні форми отримання фільмів через інтернет, чи через кабельне телебачення «Video on Demand». Тоді справа буде більш простою, але поки що це перехідний період і результат програшу цілого ринку DVD. Це був колосальний ринок, котрий пропадає.

А чого не вистачає українській кіноіндустрії для того, щоб вийти на рівень європейської?Вона все має, що має європейське кіно. Може, не має такого доступного різнорідного варіанту фільмів. Це трохи пов’язано з тим, що є друга революція, котра відбувається, крім цієї, коли фільми вже майже не виходять на дисках; ніхто не купує, а іде в до інтернету чи кабельного телебачення. Друга революція — це перехід від 35 мм на «digital». Цей процес ще триває, і цей процес буде доводити до того, що буде щоразу легше діставати фільми на такі ринки, як Україна, де не треба буде видавати великі кошти на продукцію копій та інші затрати. Тому більше фільмів, артхаусних чи любительських, буде в кінотеатрі. У великій частині їх немає там, бо народ, який дивиться артхаусне кіно, воліє дивитись його у себе на телевізорі. Він може дістати його з інтернету. Йому не цікаво йти до залів, а кінотеатрам не цікаво показувати ці фільми, бо ніхто не приходить до кінотеатру. Тому та біль, котра залишається із Радянського Союзу, щоб мати артистичне кіно в кінотеатрах, ймовірно, себе не проявить. Це перейде в іншу нішу — на «Video on Demand». Це так, як авторські концерти в музиці пропадають, а великі концерти на стадіоні, де є поп-музика чи інша молодіжна музика, продовжують збирати сотні тисяч людей. Так що це більше вибір «голосування ногами» публіки — що вона хоче мати.

Починаючи з 2007 року кількість фільмів в кінотеатрах починає зменшуватись?Це статистика не підтверджує.

Тобто, те, що в 2007 році було 203 стрічки в прокаті, а у минулому — 136…?Різниця появилася тоді, коли почався український дубляж. Перед тим було багато фільмів, які приходили з Росії і були сформатовані на той ринок. І це не був 2007-то були 2005–2006 роки, де було 203 стрічки. Від того часу стабільно є приблизно 150–170 стрічок на рік. Чому тих російських стрічок нема? Вони можуть бути, тому що їх можна привезти у кількості 10 копій і показувати як артхаусне кіно. Зацікавленості в тому нема. Але ніби 203 краще від 160. Це як мати 203 різних варіантів чоботів. Але що з того, що їх 203, якщо останні 50 ніхто не купує? Теоретично це погано, а практично — різниця між 203 та 160 є невеликою.

Тобто зараз кількість фільмів в прокаті є оптимальною, як Ви сказали?Я не знаю чи вона є оптимальною, але у комерційному жанрі вона себе оправдує. Якщо є некомерційний жанр, і він іде до інтернету чи «Video on Demand», то це зміна індустрії, зміна способу переказу фільмів. Нема такого, як традиції польського кіно в Польщі, де є кінотеатри, які показують польське кіно, і люди йдуть на нього дивитись. Нема такого… бо нема, не знаю чого. Нема такої традиції, щоб дивитись старі фільми в Україні. Але це є комерційні питання, бо колись «Мультиплекс-Холдинг» нарікав, що нема «різнообразія» фільмів в кіно. Тепер вони мають 30 залів і можуть показувати що хочуть. Чому не показують?

Нещодавна в Україні почала активно розвиватись традиція кіноринку. Фестивалі «Молодість», «Одеський міжнародний кінофестиваль» впроваджують кіноринки в рамках своєї кіноподії. Як Ви оцінюєте ці кроки?Дуже позитивно. Це є також відповіддю на Ваше запитання «де є різноманіття фільмів?». Такі фестивалі є прекрасною нагодою і правильною формою, щоб показувати фільми, котрі у нормальному комерційному прокаті себе не оправдують. Вони мають свою специфіку і спосіб показування таких фільмів. Я думаю, це дуже правильно. І чим більше фестивалів, тим краще, бо це є точно правильний формат показувати фільми, котрі мають потенціал одного-двух сеансів. Це дуже здорово, що таке розвивається.

Чи показує мережа кінотеатрів «Кінопалац» різноманітні фільми, як Ви сказали, ретроспективи, артхаусні, більш авторські стрічки?Ми не показуємо такі фільми «як принцип», бо ми мусили б їх привезти, дістати права. Але є багато фільмів, з котрими до нас приходять і говорять: «Чи не хотіли б Ви зробити їх показ?». І таких фільмів ми маємо дуже багато: 20–30 на рік різних показів фільмів — українських, документальних, з інституту французького, польського чи інших. Але так, щоб принципіально привозити артхаусне кіно, то ні. Артхаусне кіно — кіно, яке має обмежену публіку. І невідомо, на яку публіку привозити таке кіно, бо серед 10 інтелектуалів, які називають себе інтелектуалами, 9 не погоджуються на тему, який фільм хочуть дивитись. Кожному з них привозити окремий фільм -це просто не працює.

А в плані українського кіно, чи Ви показували за історію існування мережі кінотеатрів?Показували багато. Найчастіше це були прем’єри або одноразові покази. Але проблема була така, що ніхто не хотів їх дивитися. Не маємо можливості насилу притягнути людей в кіно, Міністерство культури також не має. Це під силу режисерам, але це їх не цікавить, і сценаристам, але це їх також не цікавить.

В минулому Ви підтримували видання книги жахів «Горор». Чи сприяєте Ви публікації подібних кіновидань зараз?Як є потреба, то так. Але ми більше сприяємо такому, наприклад, сайту, як «Сценарна майстерня», де сценаристи можуть виставляти свої сценарії, щоб була краща дискусія середовища. Можливо, з цього виросте якесь лоббі, яке пізніше дістане ресурси від Міністерства культури, щоб реалізувати ці фільми. Це більш іде в сторону зорганізувати середовище чи дати можливість, щоб середовище себе проявило. Треба, щоб та еліта себе проявила, пізніше можна з нею говорити.

Чи буде в Україні розвиватись принцип продажу квитків через інтернет, електронні квитки? Наприклад, в Росії ця ідея активно запроваджується. Як в Україні?Очевидно, що так. Я певен, що в деяких кінотеатрах, таких, як «IMAX», це вже відбувається. Проблема більш технічна: вже майже всі бронюють квитки через інтернет, а впровадження покупки білетів через інтернет — це технічна справа, щоб картка була захищена перед хакерами. Це повинно бути чим скоріше, тим краще. Не знаю причини чому немає, але, напевно, через неувагу.

Основна проблема — це технічна сторона?Треба, щоб появилася охота кінотеатрів додати ще один сервіс до своїх послуг. Я не бачу технічної перешкоди, крім того, що їм поки ніхто не підказав, що це вже стандартна форма в інших країнах.

Чи з‘явиться в мережі «Кінопалац» кінотеатр «IMAX»?Ні, бо «IMAX» мають підписані ексклюзивні права на «IMAX» в Україні, і вони це будуть продожвувати. Я думаю, з’являться нові кінотеатри «IMAX» — на тому самому технічному рівні, тільки не будуть себе називати «IMAX», бо ця торгова марка є досить таки коштовна.

В якому напрямку Ви будете надалі розвивати свій бізнес?Більше того самого, що є, і краще показувати те, що є.

Якісь нові напрямки з’являться?Думаю, що з’являться, і досить серйозні. Але я не звик говорити про них перед тим, як з’являться. Але, можливо, через пару місяців Ви довідаєтесь. Запросимо Вас на прес-конференцію.

За якими основними критеріями Ви обираєте фільм для показу в Україні?Це, власне, одна з великих помилок, бо ми не дуже вибираємо фільми: є якийсь елемент вибору, але в більшості фільми вибирають глядачі. На тому полягає здорова кіношна індустрія, що глядачі обирають, які фільми вони хочуть дивитись. Вони це роблять в інших країнах, і ми знаємо нюанси різниці нашої публіки від іншої. Якісь принципи, які в інших країнах, перевіряються також в Україні. Це є головне. На фільми приходить багато різних тестів, де перевіряється, як публіка реагує. Ті, котрі думають, що можна вибирати фільми… Для мене це має запах радянський, де хтось вважає, що він знає, що публіка має любити, і що для неї добре, і приймає рішення за когось. Це, я б сказав, дуже небезпечні речі.