Рішення Конституційного Суду України про обов’язковий переклад іноземних фільмів державною мовою та наказ Міністерства культури та туризму про збереження оригінального звукового супроводу іноземних фільмів з субтитрами все ще залишається хворобливою темою для деяких кінопрокатників. Намагаючись звалити власні прорахунки та некомпетентрість з хворої голови на здорову, вони вчинили чергову спробу ввести в оману громадськість.

З часу попередньої спроби методи Антона Пугача і його колег не змінились. Це - тенденційне подання інформації, а інколи й відверта брехня.  Для прикладу наведемо таку цитату з матеріалу наданого „Мультиплекс-холдингом”:

„Декотрі ЗМІ поширюють інформацію, що український кіноринок зріс  після введення в дію Наказу міністра культури. Ще раз звертаємо Вашу увагу, що це свідома маніпуляція фактами зацікавлених осіб.”

ЗМІ повідомляли про зростання грошових надходжень від кінопрокату в перші три вікенди лютого у порівнянні з відповідним періодом минулого року. Це не чутки, а факт, який може перевірити кожен бажаючий, виконавши кілька простих арифметичних дій над числами, наведеними на сайті Box Office Mojo.  Надходження від п’ятірки найбільш популярних фільмів за три вікенди лютого склали 1,8 млн. дол., тоді як у відповідний період минулого року вони складали 1,47 млн. дол. А от поширювані деякими ЗМІ чутки про ніби-то падіння  надходжень українських кінотеатрів „на 50%-60% у порівнянні з аналогічним періодом минулого року”  дійсно є свідомою маніпуляцією фактами зацікавлених осіб.

Тепер, коли лютий закінчився, можна зробити більш детальний аналіз і порахувати касові збори від усіх фільмів (не лише першої п’ятірки), протягом усього періоду з  31 січня по 27 лютого включно (не лише за вікенди). За цей проміжок часу касові збори кінотеатрів України склали 3,71 млн. дол., тоді як за період з 1 по 28 лютого минулого року вони склали 3,12 млн. дол.

Що стосується падіння касових зборів у лютому у порівнянні з січнем поточного року, то по-перше падіння касових зборів у порівнянні з попереднім місяцем є досить частим явищем і воно не відбиває загальних тенденцій розвитку кіноринку.  По-друге аналогічне падіння касових зборів спостерігалося і в Росії, на яку не поширюється ні юрисдикція Конституційного Суду України, ні дія наказів українських міністерств.

Однак той факт, що в Україні надходження в лютому впали у порівнянні з січнем на 50%, а не на 29%, як у Росії, дійсно заслуговує на докладний аналіз. Якби репертуар українських кінотеатрів у лютому був схожий на репертуар кінотеатрів наших північно-східних сусідів, тоді б, дійсно, були підстави підозрювати, що більш відчутне зменшення надходжень сталося через небажання українських глядачів дивитися фільми мовою своєї країни. Однак чи дійсно ринки Росії й України розвиваються "у відносно конгруентній системі координат", як намагається переконати нас керівництво „Мультиплекс-холдингу”?

Поглянемо на перелік фільмів, які вийшли на екрани Росії у лютому поточного року і зібрали там понад 1 млн. дол. за перший вікенд.  З них лише один фільм, „P.S. Я кохаю тебе” вийшов в Росії й в Україні одночасно. (З невідомих причин він не потрапив до бази даних сайту Box Office Mojo, а тому надходження від нього не враховані у підсумкових цифрах лютого.) Інші фільми вийшли в Україні з затримкою на 1-3 тижні (виділені жовтим кольором), або взагалі не вийшли на екрани у лютому (виділені червоним кольором). Отже нема нічого дивного в тому, що в Україні лютневі надходження зменшились сильніше ніж в Росії.

Фільми, які вийшли на екрани Росії у лютому 2008 року і зібрали там понад 1 млн. дол. за перший вікенд.

Спробуймо оцінити втрати українського кіноринку від невчасного виходу цих фільмів. На прикладі фільмів „Рембо”, „Монстро”, „Телепорт”, „Точка обстрілу” і „Красуня та страховисько” можна переконатися, що касові збори фільму в Україні складають приблизно від 1/15 до 1/10  надходжень від цього ж фільму в Росії. Отже фільм „Я – легенда”, якби він вийшов вчасно, набрав би в Україні 590 – 950 тис. доларів. Фільм „Астерікс на Олімпійських іграх”, якби його прем’єра відбулася 31 січня, а не в кінці лютого, міг би зібрати за місяць від 500 до 950 тис. дол., замість тих 240 тис., які він зібрав насправді. Вважатимемо, що тижнева затримка з виходом фільму „Телепорт” суттєво не вплинула на його касові збори, однак слід врахувати, що другий тиждень прокату цього фільму прийшовся на березень, а тому відповідні надходження  (близько 100 тис. дол.) не потрапили в статистику лютого. Слід також врахувати касові збори від фільму „P.S. Я кохаю тебе”. На жаль, автору не вдалося отримати інформацію про надходження від прокату цього фільму у його дистриб'ютора, фірми „Аврора”. Тому в таблиці наведено лише приблизні цифри.

Отже, якби репертуар українських кінотеатрів дійсно був приблизно таким як у Росії, то касові збори у лютому склали б не 3.7 млн. дол., а 5,3 - 6,3. А падіння надхожень у лютому відносно січня склало б лише 16 – 29% , тобто було б таким як у Росії, або меншим. Отже справа зовсім не в тому, що українські глядачі не бажають дивитися фільми українською мовою, а в тому що українські прокатники пропонують їм надто мало нових і цікавих фільмів.

До аналогічних висновків можна прийти, проаналізувавши статистику відвідування кінотеатрів „Мультиплекс-Холдингу”, яка нещодавно була оприлюднена на інтернет-сайті цієї мережі. За період з 9 по 27 лютого у чотирьох кінотеатрах цієї мережі в Донецьку, Києві, Кривому Розі та Миколаєві (зауважте, що жоден з кінотеатрів не розташований у Західній Україні!)  відбулося 964 сеанси фільмів українською мовою, які відвідало 24752 глядачі і 643 сеанси російською мовою (частина з них – з українськими субтитрами), яким віддали перевагу  11 398 глядачів. Отже на сеансі фільму з українським звуковим супроводом були присутні в середньому приблизно 26 глядачів, тоді як на  російськомовному сеансі – лише 18. З цього не варто робити поспішних висновків про те, що ніби-то  український дубляж автоматично збільшує популярність фільму. Швидше всього, справа в іншому: дубльовані українською мовою фільми, що вийшли на екрани в лютому, були новішими й цікавішими, ніж фільми з російським дубляжем. Наприклад, передпрем’єрні покази фільму „Так, ні, не знаю” розпочалися в Україні за п’ять днів до офіційного релізу цього фільму в інших країнах світу, а  фільм „Точка обстрілу” вийшов на тиждень раніше, ніж у Росії. А от російською мовою демонструвалась переважно „осетринка другої свіжості”. Особливо „відзначилася” компанія „Каскад” з фільмом „Секс заради виживання”, який вийшов на екрани Росії ще в листопаді минулого року, а його світова прем’єра відбулася майже два роки тому: у травні 2006 року! Отже очевидно, що розвиток українського кіноринку стримує не обов’язок дублювати фільми українською мовою, а звичка деяких українських дистриб’юторів плентатись у хвості своїх російських посередників а нерідко й возити  з  Росії  кіношний "секонд-хенд": фільмокопії, які вже були у використанні в російських кінотеатрах.

Можливо цих аргументів ще не достатньо? Може хтось вважає, що падіння кількості глядачів у два та більше разів все ж таки відбулося саме через українську мову, і якби нові фільми демонструвалися не українською, а російською мовою, то на сеансі були б присутні не 26 а, скажімо, 50 або більше глядачів? Що ж, спробуємо знайти відповідь і на це питання. Порівняймо касові збори від двох дуже близьких за жанром і тематикою фільмів „Єлизавета: Золотий вік” та „Ще одна з роду Болейн”. Перший з них вийшов на екрани у листопаді минулого року. Половина з 70 фільмокопій, була дубльована українською мовою, решта – російською. За даними сайту Box Office Mojo,  за перший вікенд кожна копія зібрала в середньому 4393 долари. Другий фільм вийшов на екрани 28 лютого поточного року в кількості 59 фільмокопій дульованих українською мовою. Якби більше половини глядачів у східних та південних регіонах відмовлялися від відвідування кінотеатрів через український дубляж, то кожна з 24 фільмокопій цього фільму не дорахувалася б 50 і більше відсотків надходжень і середній збір на фільмокопію був би меншим мінімум на 20% у порівнянні зі зборами аналогічного фільму у листопаді. Насправді ж середній збір на фільмокопію „Ще одна з роду Болейн” склав 4213 доларів, тобто лише на 4% менше ніж у фільму „Єлизавета: Золотий вік”. Причиною такої незначної різниці могли бути як мовні проблеми, так і, наприклад, те, що деякі глядачі відклали відвідування кінотеатру до 8 березня, або розклад сеансів в деяких кінотеатрах був менш зручним, ніж у листопаді. Щоб дати більш точну відповідь на це питання необхідно проаналізувати статистичні дані щонайменше по кількох десятках фільмів різних жанрів. Але вже зараз ясно, що звинувачувати український дубляж у 50-процентному зменшенні касових зборів у лютому в порівнянні з січнем нема жодних підстав.  Було б більше нових і цікавих фільмів - більшими були б і касові збори.

Може хтось думає що рішення Конституційного Суду і наказ Міністра завадили кінопрокатникам забезпечити український ринок більшою кількістю нових фільмів? Адже скаржився ж дехто з них, що прокат деяких фільмів стане нерентабельним через додаткові витрати на дублювання. Але й такі припущення є безпідставними! Всі три фільми, позначені червоним кольором у таблиці, мали чудові шанси зібрати в Україні понад 150 тис. доларів. А таких зборів цілком досить, щоб ґарантувати рентабельність якщо не повноцінного дубляжу, то хоча б багатоголосого озвучення фільму. Тим більше, що російський фільм „Ми з майбутнього” було б досить лише субтитрувати.

Може рішення Конституційного Суду і наказ Міністра були для кінопрокатників надто несподіваним і в них не було часу, щоб перебудувати свою роботу? Нічого подібного! Як показала практика, трьох тижнів цілком досить, якщо не для дублювання, то для озвучування фільму. Тоді як лист Держкіно про те, що фільмокопії, не дубльовані, не озвучені або не субтитровані зі збереженням оригінального звуку, не будуть допускатися у прокат був розісланий ще 25 грудня минулого року. У прокатників було більш ніж місяць часу для того щоб належним чином підготувати фільми до прокату. Зауважте, що компанії "B&H" та "Аврора" випустили в прокат дубльовані  та озвучені українською мовою фільми ще 23 січня, тоді як "Синергія" та "Кіноманія" не спромоглися зробити цього навіть 31 січня і 7 лютого. Схоже на те, що їхнє керівництво намагалося викликати невдоволення серед глядачів з метою політичного тиску на керівництво країни, не пошкодувавши на цю акцію чималих грошей. Адже недопущені до прокату дубльовані російською мовою фільмокопії коштували кілька десятків тисяч доларів, а недоотримані касові збори, як видно з таблиці, були ще більшими. Отже на сумнівні політичні акції у кінопрокатників гроші є, лише на український дубляж чомусь не вистачає!

Гідне подиву також те завзяття, з яким деякі кінопідприємці поширюють антирекламу власного бізнесу. Відомо, що український дубляж більшості фільмів позитивно оцінюють як експерти так і просто глядачі, дуже часно він виявляється кращим у порівнянні з російським. У той же час пан Пугач і деякі його колеги не шкодують сил, щоб поширити серед громадськості думку про ніби-то низьку якість українського дубляжу. Навіщо? Їх вже більше не цікавлять доходи від кінобізнесу? Може пан Пугач вирішив використати "дубляжну війну", щоб зарезервувати собі місце у списку якоїсь антиукраїнської партії і далі займатись вже політикою, а не кінобізнесом? Не дивно, що у ЗМІ з'явилися повідомлення, що Антон Пугач шукає покупця на "Мультиплекс-Холдинг". Варто нагадати тим власникам кінотеатрів, які підтримують дестркутивні дії пана Пугача, що в партійних списках усім місця не вистачить, і комусь варто все-таки займатися бізнесом, а не політикою.

Дивно, що, незважаючи на весь деструктив у діях кінопрокатників, поки-що ніякої катастрофи на ринку не сталося і касові збори у лютому все ще більші ніж минулого року.

Андрій Костюк