Живое (Жизнь) Життя (Life)
Шестеро і Кальвін
Заперечувати паралелі фільму Даніеля Еспіноси «Життя» із «Чужим» безглуздо: вони очевидні. Але водночас очевидним є і те, що перший психологічніший, драматичніший, глибший за змістом і при цьому, що цікаво, не набагато поступається твору Скотта в видовищності. Хіба що у масштабі трохи програв.
Однією із переваг «Життя» стали продумані, змістовні діалоги, через які нам повністю розкрили всіх шістьох основних персонажів. Історія кожного з них цілісні, без недомовок, але і без зайвих деталей. Історії ці розповіли емоційно - всі актори легко знайшли «хімію» одне з одним, жодного «дерев'яного» обличчя в картині ми не побачимо.
Вдало порушено в Еспіноси і глобальні морально-етичні питання, передусім про відповідальність вченого, як далеко він може зайти в експериментах із позаземною формою життя, і до якої міри він їй має право розпоряджатися. Зовсім не другорядне питання, до речі. Ну і відповідальності за те, що вони везуть на Землю, ніхто не скасовував, а для цього дану форму життя потрібно детально вивчити, аби упередити всі неприємні несподіванки. Для цього вивчення, можливо, доведеться застосувати своєрідні форми насильства стосовно до неї, і як тут шукати вихід між міркуваннями гуманності і долями мільярдів? Однозначної відповіді, звичайно, немає, але інформація для роздумів дуже корисна.
У великій плюс картині треба зарахувати і те, що складні наукові терміни розтлумачили простими словами, тож в усьому розбереться і людина, необізнана в даній сфері. Далеко не кожен фільм, де фантастика щільно переплетена з наукою, може цим похвалитися.
Інтерес до подій зберігається і тоді, коли до справи береться екшн. Тут теж все зроблено грамотно: нагнітання напруги, прискорення подій, кульмінація, розв'язка. Але і в емоціях сюжет не втрачає, виводячи на перший план тему жертовності, довіри, відданості і знову-таки відповідальності.
Актори у фільмі виглядають такою ж згуртованою і професійною командою, як і екіпаж, який вони грають. Джейк Джилленгол, Ребекка Фергюсон, Раян Рейнольдс, схоже, переживають зараз золотий період у своїй кар'єрі та видають фільми один кращий за інший. Хоча особисто мені із цього тріо у «Житті» трохи більше сподобався все-таки Джилленгол.
Радує непоганими роботами і Гіроюкі Санада, якого я вподобав ще із часів японських «Дзвінків». Потім до них додалися «Останній самурай», «Росомаха: Безсмертний», «Відплата», «Містер Холмс» ... Та й у слабеньких «47 роніні» сам Санада виглядав непогано.
Найкращі слова слід сказати і на адресу Ольги Диховичної, яка зовсім не випадала із загального ансамблю, ставши важливим його учасницею. Фільми з її участю я до цього не дивився, але конкретно в Еспіноси вона зіграла добре.
На дуже знайомої фігурою наразі залишається для мене і шостий учасник цієї команди Еріон Бакарі. «Життя» - лише третій фільм з його участю, який поки довелося побачити. Що цікаво, попередні два теж належали до жанру фантастики: «Сходження Юпітер» та спін-оф «Зоряних воєн» «Бунтар-один». Однак з-поміж цих трьох стрічок Бакарі найкращий саме у «Житті».
Що стосується Кальвіна, то після всього знятого на сьогодні про прибульців, якими їх зображати на екрані, стає принциповим питанням для кожного нового фантастичного кінопроекту. На щастя, творці не стали тут вправлятися у фантазії та взяли за основу фактично класичний варіант, додавши лише трішки креативу, і він спрацював. Кальвін думаю, серед своїх кінобратів точно не загубиться, чим має завдячувати, в тому числі, й успішній роботі оператора Шеймаса МакГарві.
Я був би невдячним, якби не подякував ще й за чудовий атмосферний саундтрек композиторові Йону Екстранду. Неймовірні емоції, фільм втратив би половину своєї чарівності без цієї музики!
Отже, камерний, душевний, але водночас видовищний фантастичний трилер Еспіноси справив дуже гарні враження. Хочеться, щоб він не залишився єдиним у фантастичному жанрі.