Ще у 1998 році був ухвалений закон України “Про кінематографію”, яким встановлено:
Іноземні фільми перед розповсюдженням в Україні в обов'язковому порядку повинні бути дубльовані або озвучені чи субтитровані державною мовою, вони також можуть бути дубльовані або озвучені чи субтитровані мовами національних меншин.
Понад вісім років ні кінопрокатники, ні чиновники, що видають прокатні посвідчення, якимось дивним чином “не помічали” першої половини процитованого речення, особливо вони старалися “не помічати” слів “в обов'язковому порядку”. Та й друга половина виконувалась так, ніби в Україні існує лише одна нацменшина – російська.
Нарешті у січні 2006 року уряд Юрія Єханурова, завдяки зусиллям Віце-прем'єра В'ячеслава Кириленка, прийняв Постанову № 20, якою
- встановлював обов'язкову квоту фільмкопій, дубльованих державною мовою, і передбачив поступове підвищення цієї квоти до 70%;
- вніс зміни до “Положення про державне посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів”. Зокрема добавлена вимога, що для отримання посвідчення кінопрокатники повинні пред'явити фільмокопію дубльовану, озвучену або субтитровану державною мовою, а також встановлено, що прокатне посвідчення не видається, якщо фільм не дубльований, озвучений або субтитрований зі збереженням на фільмокопії звукової доріжки мовою оригіналу.
Згадані положення постанови були оскаржені у позові раніше маловідомої “Асоціації сприяння розвитку кінематографу в Україні” та підприємства “Евіст” Дніпропетровської обласної організації Українського товариства сліпих. Варто зауважити, що за цим позовом стояв такий собі Михайло Соколов, нині член фракції БЮТ у Верховні Раді. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову і визнав правоту Кабінету Міністрів. Однак засідання апеляційного суду відбувалися вже тоді, коли до влади вже прийшов уряд Януковича, у якому гуманітарними питаннями опікувався сумно відомий своєю українофобією Дмитро Табачник. Тому суд перетворився на “гру в одні ворота”. Біло-блакитні і бютівець спільними зусиллями добилися потрібного їм рішення. Згадані вище положення постанови були скасовані Київським апеляційним господарським судом. Це дозволило деяким кінопрокатникам ігнорувати закон і цинічно зневажати права україномовних глядачів аж до початку нинішнього року.
Нарешті у грудні 2007 року Конституційний суд дав тлумачення процитованого вище положення закону “Про кінематографію”, яким встановив, що дубльованими, озвученими або субтитрованими державною мовою повинні бути 100% фільмокопій. Однак навіть після цього рішення деякі кінопрокатники намагалися знайти дірку в законі. Вони вважали що зможуть і далі возити з Росії дубльовані російською мовою фільмокопії і демонструвати їх в Україні, лише наклавши на них українські субтитри.
На перешкоді спробам обійти закон став лист Держкіно від 25 грудня 2007 року та наказ Міністра культури і туризму Василя вовкуна від 18 січня 2008 року, якими заборонено видавати посвідчення на фільмокопії, які не дубльовані, озвучені або субтитровані державною мовою. При цьому субтитровані державною мовою фільмокопії допускаються в прокат, якщо на них збережена звукова доріжка мовою оригіналу.
Звичайно, згаданий наказ став мішенню для атак з боку кінопрокатників, які представляють в Україні інтереси російського кінобізнесу. Одні з них оскаржили наказ у суді. Інші оголосили його “незаконним”, навіть не чекаючи рішення суду.
Нарешті 10 липня 2008 року Вищий адміністраивний суд України розглянув касаційну скаргу Генеральної прокуратури на рішення Київського апеляційного господарського суду і підтвердив законність положень постанови Кабміну щодо обов'язкового пред'явлення фільмокопії дубльованої, озвученої або субтитрованої державною мовою та про те, що прокатне посвідчення не видається, якщо фільм не дубльований, озвучений або субтитрований зі збереженням на фільмокопії звукової доріжки мовою оригіналу. Скасованим залишилось лише положення про встановлення квот. Адже відповідно до рішення Конституційного Суду, перекладу державною мовою підлягають 100% фільмокопій. Отже встановлення 70-процентної квоти суперечило б рішенню КС. Рішення оскарженню не підлягає. Отже дискусію про те, чи можна обійти закон та рішення Конституційного Суду, наклавши українські субтитри на російський дубляж, можна вважати закінченою. В прокат будуть допускатися лише фільмокопії дубльовані або озвучені українською мовою, а також, субтитровані зі збереженням звукової доріжки мовою оригіналу.
Андрій Костюк