Оно It

Смотреть трейлер
Сюжет

Адаптация классического романа ужасов Стивена Кинга. В центре повествования группа ребятишек, организовавших так называемый «Клуб неудачников», которые сталкиваются с неким загадочным существом — чудовищем, — способным принимать любое обличье. Называя это создание «Оно», ребята решают уничтожить его, тем более что год назад именно эта тварь стала причиной гибели брата одного из протагонистов. После первой схватки чудовище исчезает, но спустя 28 лет возвращается, заставляя главных героев вернуться к детским воспоминаниям и заново пережить этот кошмар.

Трейлер №2 (украинский дублированный)
Кадры
Рецензии

Зло під містом

Після провальної «Темної вежі» від великих очікувань, які я покладав на «Воно», іноді було справді лячно.
Але що поробиш, другої жахливої екранізації Кінга за такий невеликий проміжок часу я б просто не пережив.
Але ура, ура, ура! Фільм Андреса Мускетті став чарівним бальзамом на рани й однією з кращих на сьогодні екранізацією Стівена Кінга, які - відтепер це факт! - вміє добре знімати не тільки Френк Дарабонт.
Роман Короля жахів у тисячу сторінок вимагав чуйного, ретельного і зваженого підходу, і Мускетті підійшов до кіноадаптації «Воно», керуючись саме цими принципами. Рішення розділити фільм на дві частини, «дитячу» і «дорослу», відразу позначив шану постановника до книги та його прагнення перенести звідти на екран максимум можливого. На другу частину чекати майже два роки, проте якщо Мускетті зніме продовження у традиції першого фільму, а причин сумніватися в цьому наразі немає, то, думаю, друге «Воно» порадує глядача не менше. Певна річ, багато залежатиме і від кастингу, але після блискучої в цьому розрізі першої частини не бачу приводу для песимізму і тут. У будь-якому разі, це вже теми для майбутніх дискусій.
А на сьогодні в нас чудовий геть в усьому перший фільм, який із першого ж кадру створює неповторну кінговську атмосферу і занурює в неї глядача. Вона задає тон усій подальшій оповіді. Камера оператора Чон Джон-Хуна встигає і панорами показати в усій красі, й загострити увагу на важливих деталях на кшталт криваво-червоної повітряної кульки, паперового кораблика чи дорожньої таблички на стовпі, і персонажі краще розкрити через вдалі ракурси та великі плани. За деталі треба подякувати ще й художникам. У своїх книгах, тим більше таких великих за обсягом, як «Воно», Кінг дуже педантичний і ретельний саме в таких ось деталях, котрі часто несуть на собі велике смислове навантаження, тому їх присутність в екранізаціях відразу ж посилює відчуття присутності саме в кіно за твором Короля жахів. У цьому, як і з усім іншим, у Мускетті все гаразд.
Ще один шматочок мозаїки в епічне кинополотно - музика Бенджаміна Воллфіша. Вона ... Ні її просто потрібно чути! Такого ідеального влучання в настрій кожного навіть не епізоду, а мікроепізоду, просто ідеальне і в рази підсилює емоції. Передусім вдалася тема на початку фільму під умовною назвою «Джорджі та кораблик», а також композиція в одній із завершальних сцен з усім «Клубом невдах». Хоча сюди сміливо можна додати і ще з десяток вдалих тем. Глянувши у фільмографію композитора, з подивом згадую, що це вже шоста картина з музикою Воллфіша, яку довелося переглянути, причому за порівняно невеликий час. Це різні за жанром та змістом стрічки: оскарівський номінант «Приховані фігури», історична драма про Голодомор «Гіркі жнива»; є в колекції Бенджаміна і трилери з жахами: «Ліки від щастя», «І гасне світло ...», «Анабель: Створення». Але ніде я не почув самоповторов, кожен саундтрек оригінальний і самобутній. А на підході вже сиквел «Того, що біжить по лезу», музику до якого написав теж Воллфіш. Певен, він не розчарує і там.
Ну а тепер актори. Найкраще мої почуття від їх гри передав би просто перелік їхніх прізвищ із захопленими знаками оклику, проте всі вони заслужили щонайменше і на кілька добрих слів.
Тім Каррі, зігравши Пеннівайза 27 років тому, став легендою. Шанси Білла Скашгорда, що зіграв зловісного клоуна в картині Мускетті, теж дуже високі. Але в будь-якому разі ця робота стане для Білла знаковою. Він дуже переконливий і страшний кожного разу, як з‘являється в кадрі. Звісно, чимало зусиль доклали візажисти, чия робота цілком варта оскарівської номінації, але й Білл, поза сумнівом, виклався на повну і теж заслуговує на визнання. Деррі отримав собі в подарунок дуже харизматичного монстра, який точно не загубиться у багатій на них кінговській колекції.
Другою козирною картою стрічки стали діти. Вони чудові, тож я знову пошкодував, що серед номінацій Американської кіноакадемії немає нагороди за кращий кастинг. Вдалі рішення режисера у доборі акторів мають право на винагороду окремою категорією! Із жодним, включно з епізодичними, Мускетті не схибив, із кожним порозумівся, й у підсумку всі вони відіграли на «відмінно» як поодинці, так і в команді. А взаєморозумінню і «хімії» між ними можуть позаздрити й дорослі актори. Продуманий сценарій дозволив розкрити і приділити увагу всім, обділеним ніхто не залишився. Зрозуміло, у кожного, хто читав книгу склалося своє уявлення про цих персонажів. Про себе можу сказати, що мої версії загалом збігаються з режисерськими. Дещо іншим я намалював собі хіба що Генрі Баверса (Ніколас Гемілтон), але не факт, що я тут не помиляюся. До речі, його друзяка Віктор Крісс (Логан Томпсон) в парі моментів дещо скидався на Драко Мелфоя у виконанні Тома Фелтона, хоча ніби й не білявий, та й в принципі актори не схожі.
«Клуб невдах» чудовий, кого не візьми. Чуйний і водночас вольовий Білл Денбро (Джейден Ліберер), тендітна, але теж з характером Беверлі Марш (Софія Лілліс, кращої сюди було годі й шукати!), Змучений астмою і щільною материнської опікою Едді Каспбрак (Джек Грейзер), не надто успішний «прагматик у сумнівах» Стенлі Уріс (Ваятт Олефф), незграбно простакуватий товстун-книголюб Бен Генском (Джеремі Рей Тейлор), стриманий і небагатослівний Майк Генлон (Чоузен Джейкобс) - усі молодці! Окремо треба сказати про базіку-жартівника Річі Тозієра. Фінн Вулфард, який його грає, вже вдруге добре справляє добре враження у компанії однолітків після «Дуже дивних справ», де він, сподіваюся, ще не раз приємно здивує. Доповнює картину зворушливо беззахисний Джордж Денбро у виконанні юного Джексона Роберта Скотта.
Що стосується дорослих, то вони залишаються в затінку, що, коли пам'ятати сюжет, цілком логічно і виправдано. Найбільш яскраво встигає проявити себе мати Едді у виконанні Моллі Аткінсон. А ось батьки Генрі (Стюарт Г’юз) і Беверлі (Стівен Богерт) залишають деякі по собі деякі запитання. Перший аж надто позитивний, а другий - якась безвольна ганчірка, в той час як на мене, містер Марш - брутальніший і витонченіший у своїй понурій і від того ще страшнішій жорстокості.
А ось чого на місці творців я б точно не робив, так це не переносив би дію з 50-х у 80-і, тому що не все з того, що було звичайним 30 років тому, залишилося таким самим і з часом. За приклад можна привести поведінку щодо афроамериканців, яка у 80-і була вже іншою. І цей приклад не єдиний. Це, звичайно, дрібні деталі, але враження трохи псують, хоча й не кардинально. Вибір доби у Кінга ніколи не випадковий – час, у який відбувається дія, грає у нього суттєву роль. А у «Воно» ця обставина важлива ще й у зв'язку з тим, що дія у другій частині е відбуватиметься вже у сьогоденні, і що з цього врешті-решт вийде, поки сказати складно. Сподіваюся на вдалі сценарні рішення.
Наразі ж Мускетті і вся його команда заслуговують за «Воно» тільки на добрі слова.

Написать рецензию
Чтобы написать рецензию необходимо Авторизоваться
Отзывы (0)
Чтобы оставить отзыв необходимо войти на сайт.
Похожие фильмы